Маючі іскру надіі.

Надія – це світло нашого духа, надія дає сили жити, виживати, помирати, надія виходить за межі нашого життя, вона простягається за горизонт…

З життя Давида ми можемо взяти багато прикладів, настанов, аналогій та уроків. Одні сторінки його життя були героїчними та успішними, другі – наповнені відчаєм та поразкою. Майже так само як у нас із вами, хіба що перемоги були більші і цінніші, а падіння глибші.

Є один епізод в житті цього великого чоловіка який здивував жителів того часу. Зацікавлює він і нас.

“І пішов Натан до свого дому, а Господь уразив дитя, що Давидові породила Урієва жінка, і воно захворіло. А Давид молив Бога за дитинку, і постив Давид, і входив до кімнати, і ночував, поклавшись на землю. І прийшли старші його дому до нього, щоб підняти його з землі, та він не хотів, і не підкріпився з ними хлібом. І сталося сьомого дня, і померло те дитя, а Давидові слуги боялися донести йому, що померло те дитя, бо казали: Ось як була та дитина живою, говорили ми до нього, та не слухав він нашого голосу; а як ми скажемо до нього: Померло це дитя, то ще вчинить щось лихе. А Давид побачив, що слуги його шепочуться поміж собою, і зрозумів Давид, що померло те дитя. І сказав Давид до своїх слуг: Чи не померло те дитя? А ті відказали: Померло. І звівся Давид із землі, і помився, і намастився, і змінив свою одежу, і ввійшов до Господнього дому та й поклонився. Потому ввійшов до свого дому, і захотів їсти, і поклали йому хліба, і він їв. І сказали йому слуги його: Що це за річ, яку ти вчинив? Коли те дитя жило, ти постив та плакав; а як померло те дитя, ти встав та й їв хліб? А він відказав: Коли те дитя ще жило, я постив та плакав, бо казав: Хто знає, може Господь учинить мені милість, і буде жити дитя те? А тепер, померло воно. Нащо то я б постив? Чи зможу ще повернути його? Я піду до нього, а воно не вернеться до мене…”

‭‭2-а Самуїлова‬ ‭12:15-23‬ ‭

В цій історії багато тем для роздумів: хвороба дитини за гріх батька, молитва яка залишилась без відповіді, страх, поклоніння та прийняття Божої волі, а також надія яка простягається за поріг смерті.

Напевно, немає нічого страшнішого в житті батьків як хвороба та смерть дитини. Перед болем втрати та відчаєм всі одинакові. Чи то царські палати, чи домівка бідаря – тягучий розпач наповнює собою все… Мені важко це уявити, але напевно нестерпний біль, смуток та безсилля перед втратою глибоко поселяється в люблячому серці. Життя назавжди розділене темною полосою на «ДО» і «ПІСЛЯ». Безутішне горе… Найгіркіша розлука та, яка не має надіі на зустріч в майбутньому. Найважче прощатись тоді, коли знаєте, що зустрічі більше не буде. Найцінніше що має людина це -надія. Надія на життя, надія на перемогу, надія на зустріч в майбутньому. Така надія дає сили жити і перемагати там, де інші, не маючи надіі зневіряються та помирають.

В великому горі Давид знаходить в собі сили. Він не оголошує триденний траур в царстві, не одягає траурну одежу, не видає царського наказу всім поститись та плакати, натомість він поклоняється Богу, продовжує своє буденне життя. І для цього у нього є велика причина.

«Я піду до нього» – в цих словах Давида, немає розпачі, натомість велика надія. Надія на зустріч, на возз’єднання, надія на майбутнє.

Таку надію нам дає Бог в Святому Писанні.

“Не хочу ж я, браття, щоб не відали ви про покійних, щоб ви не сумували, як і інші, що надії не мають.”

‭‭1-е до солунян‬ ‭4:13‬ ‭

Віруючі с Бога люди мають надію на воскресіння та життя після смерті, на зустріч зі своїми рідними після смерті, на вічність даровану Богом. Думаю, ми до кінця не знаємо як воно буде в майбутньому, які будуть в нас тіла, як ми будемо впізнавати один одного та спілкуватись, але знаємо, що милосердний Бог дарує нам життя після смерті. І ми, ті люди, які мають надію. Ми маємо велику причину не сумувати, не бути в розпачі, як інші, що не мають надіі. Наша надіі сам Бог та Його обідцянка вічного життя, нам, віруючим в Нього.

“Промовив до неї Ісус: Я воскресення й життя. Хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити.”

‭‭Iвана 11:25‬ ‭

Слова Ісуса піднімають наші серця в надіі, даючи нам силу і витирають наші сльози. Слова Ісуса це основа, це наріжний камінь нашоі надіі, нашого погляду за горизонт життя…

Пам’ятайте – чим більша тривога, тим яскравіша надія.

-V.